Мета. Пронести на уроці (святі) світлий образ матері, витка­ний з поезії, пісні, народних джерел, вчитися виразності читан­ня, формувати в дітей почуття глибокої поваги до мами, доброти, милосердя, чуйності. Розвивати зв'язне мовлення учнів.

Учитель. На минулому уроці ми з вами вивчили вірш Л.Українки «Колискова». Я впевнена, що він всіх вас схвилював, бо розмова про маму і дитину нікого не залишає байдужим.

— Діти, який день у вашому житті найщасливіший? Діти.

Учитель. Хто його вам подарував?
Учні.                                                                  '

Учитель. Людині, чия любов не знає меж, чиїми грудьми вигодувано цілий світ, хто найбільше нас любить — мамі — присвячуємо ми сьогодні урок.

Мама, матуся, матінка...

Чарівне, ніжне, щире слово вертає нас до батьківської оселі, де пройшли твої найкращі днини. Це слово співуче, мелодійне, як і та пісня, що линула з вуст любої матусі зранку і до світанку, з дитинства раннього до старості глибокої. Лебедина мамина пісня... Вона оповита ласкою, загорнена тугою, заколисана сер­цем.

Вслухаймося ще раз в красу Лесиної «Колискової».

(Читання вірша учнями)

Учитель. Що ти відчуваєш у цій поезії?

У ч е н ь. В матусиній колисковій і любов до сина, і вболівання

за його долю, і мудра настанова, і розмова з дитиною.

Учитель. Мамина колискова — це свята і незабутня пісня нашого дитинства. Не могли теплі і ніжні слова Лесиної «Коли­скової» залишити байдужим серце українського композитора Якова Степового. На слова цього вірша він написав музику. Заспівайте, діти, цю пісню.

Пісня   «Колискова».

Учитель. А чи не питали ви мам, в якій колисці ви колисалися?

—Чи були вередливими?

—Чим вас мама годувала?

—Якою ж залишається мама в нашій пам'яті?

Учень. Б.Олійник.

Мати наша — сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

 золота бджола — намистиною,

небо — празниковою хустиною.

Сивий дуб — прокуреним прадідом,

 Жура-журавель над криницею — чистою сльозою-водицею, 

а земля пшеницею ярою,

а літа — замисленим явором.

Місяць — неполотим золотом,

А береза — вранішнім солодом,

хата ластівками над стріхою,

                         а туман — вдовиною втіхою.

Крашанкою — сонечко в миснику...

А вона до всіх до них — піснею...

Учитель. Бачите, всі люблять матір, горнуться до неї. А чому матір, жінку називають Берегинею?

Учень. Ненька — всьому початок. Все прекрасне в людині від променів сонця і від молока матері. Мати — берегиня роду, всього того, що передає він з покоління в покоління. А ще колись в сиву давнину мати — берегиня вогню. Згасне вогонь — прийде в дім біда, — вважали древні.

Учень.        Ми відтоді початок лічили,

                              як муж з камінням і паліччям

за звіром кидався вдогін,

а жінка берегла вогонь.
Учень.        Літа спливають, як вода в Дунаї.

Підростала дитина і раділа мати,

забавляла вона своє дитя піснями,

як живими іграшками.

Учитель. Важким було життя наших прабабусь, бо кожна з них бажала щастя своїм дітям, але їх рідко обминала наймитська доля. Як же боліла тоді душа матері! Біль свого серця виливала вона у пісню:

Служи вірно, сину,

бо в лиху годину

тебе народила

й щастя не відлила.

А ще задумувалась ненька над майбутнім своєї росинки. Мовби сива   зозуля   побивалась   вона,   щоб  любив   син   рідну   землю, пам'ятав своє коріння, вертав до рідного порогу.

(Пісня «Виростеш ти, сину»),

І та материнська мудрість передавалася з покоління в покоління, від матері до матері. Чи знаєте ви, діти, куди сягає ваше коріння, звідки родом ваші прабабусі, як вони жили, чим займалися?

Розповіді дітей.

Вчитель. Чи не розповідали вам, бабусі, дідусі, як колись

ставились діти до батьків?

Учень.     Мені дідусь розповідав, що діти дуже слухались

батьків. їхнє слово було для дітей законом. Вони його ніколи не

порушували.

Учень. Мені розповідали, що не було такого, щоб з неповагою

ставились до батьків. Вважалося великим гріхом образити матір

чи батька.

Учень.   А мені бабуся розповідала, що зверталася до своєї

мами на «ви». Наприклад, ішли, взяли, зробили. Це звертання

свідчить про велику повагу до мами.

Учень. А я дізналася, що колись мати навчала розуму своїх дітей змалечку, щоб вони добрими були не тільки до людей, а й до природи, були обережними в житті, вміли поводитись в сім'ї і на вулиці. З покоління в покоління передавались такі прикмети:

видереш лелечі яйця — згорить хата;

будеш гратися з вогнем — буде боліти голова;

не доїси хліба окрайця — снитимуться старці;

свистітимеш у хаті — по закутках загніздяться злидні;

толочитимеш жито — залоскочуть русалки.

І всього цього навчала дітей мати.

Учитель. А ще, діти, мати вчила дочку прясти, шити, вишивати, білити хату, глядіти дітей, тобто те, що вміла сама, передавала своїм дітям. Особливо старанно навчала мати дочку вишивати рушник, бо що це за хата без рушників. Вони створювали затишок.

У ч е н ь. А ще моя бабуся розповідала, що колись давно на простеленому у воду рушнику купали дитину, після купелю батько окутував дитину рушником. І всіх дітей в сім'ї одним рушником обв'язували, щоб жили дружно. Коли діти вирушали в дорогу, мати дарувала їм рушник як оберегу від лиха.

(«Пісня про рушник»).

Учитель. Мабуть, ой як важко було б мамі в житті, якби поруч неї не було тата, якого діти люблять і поважають не менше від мами. Але життя завжди наділяє мамі більше турбот. Неда­ремно каже народне прислів'я: «Жінка підтримує в хаті три стовпи, чоловік — четвертий».

Багато прислів'їв склав наш народ про матір. Домашнє завдання у вас було ще й таке: знайти прислів'я про маму. Хто знайшов їх?

(Учні кажуть прислів'я про матір).

У ч є н ь. Я хочу сказати, що про матір наш народ складав не лише прислів'я, казки, а й легенди. Наприклад, про дітей, які не послухали хворої матері, не принесли їй води, а побігли гратись, ми дізналися на уроці з легенди «Як мати зозулею стала». ...І коли покинула їх мама, образившись за те, що були жорстокими, вилетіла в вікно, а діти бігли за нею, то і зло брало на таких дітей, і жаль їх ставало. Бо пропадуть вони без мами у світі, такі ледачі і неслухняні.

Учень. Скільки народних пісень присвячено мамі! Тихим смутком, ніжністю і ласкою, маминим теплом віє від них. У багатьох піснях оспівано невимовне материнське горе.

(Пісня «Ой у лісі є хатина»).

Учитель. Свого життя не пожаліє мати заради дитини. Все добре, що є у її серці, що вміють мамині золоті руки, передає вона дітям. Цей скарб передається з покоління в покоління.
Учень.         Народила мене на світ ненька,

українська мати,

І калини білозорий цвіт,

і небес оксамитні шати,

і в запасках садів село,

                       і селянський скупий достаток,

і душевних пісень тепло.

                        Я одержав у вічний спадок.

                        Рясноцвіття яскравих барв,

і тривожні гнучкі тополі,

                         і Тараса святий «Кобзар» —

стали скарбом моєї долі.

Учитель. Діти, у спадок від своїх мам, бабусів, прабабусів ви отримали багатющу духовну скарбницю. Ось вам лише час­тинка того скарбу. «З бабусиної скрині». Подивіться, скільки тут вміння вкладено, терпіння, часу, щоб заграло воно такою красою. Доки живі ваші бабусі, дівчатка, навчіться в них майстерності української вишивки. Бо ніщо в житті не вічне. Не вічні і оті модні наряди з вивареної тканини. Хочеться вірити, що на вашу долю випаде відродження традицій національного одягу. То ж нехай блузки, фартушки, корсетки встеляться розмаїттям квітів, виши­тих вашими руками. І пам'ятайте завжди про тих, хто придумав таку красу — наших славних предків. Нехай полум'я цієї свічки стане символом пам'яті, жито — символом життя, яке подарували нам, а вічнозелена ялина — символом вічного зв'язку поколінь.

Діти, (розповідь про те, чого вони навчаються вдома).

Учитель. Діти, сьогодні ми говоримо багато про мам, бабусь. Вдумайтеся ж у те, що ви щасливі, бо маєте матір. Це велике щастя. Мати дала вам перший шматочок хліба і чекає від вас останнього. То ж знайте, що ваша радість — її радість.

У вас на партах фотографії ваших мам, Подивіться в матусині очі. Чи не здається вам, що вони благають: «Дитино моя, слухайся мене, люби, поважай».

У ч є н ь. У мене на фотографії мама тримає мене маленького на руках. її усміхнені очі дивляться на мене, рідне обличчя говорить, що мама щаслива. Яка то радість — бачити маму щасливою. Я хочу, щоб її обличчя завжди сяяло усмішкою.

У ч є н ь. Ні з чим не зрівняти мамину посмішку — стільки вона нам дарує тепла. Так одчайдушно щораз мені хочеться, щоб не зникала вона, а жила, щоб освітилися мамині очі і освітили для тебе всі дні. Роки життя віддам я охоче — тільки б всміхалися мама мені!

Пісня «Із-за гір високих».)

 Учитель. Діти, що ж хотілося б вам взяти в спадок від своїх матерів?

У ч е н ь. Я хотіла б, як мама, бути завжди веселою, спокійною, доброю, працьовитою. Я дуже вдячна їй, моїй найдорожчій мамі, за подароване  життя, за невтомні руки, за недоспані ночі, за безмежну любов, ясну усмішку, за її любов і пошану до моєї бабусі, тої великої матері, тепла якої вистачає на нас всіх.

У ч е н ь. Я хотів би, як ти, прожити, щоб не тліти, а завжди горіть, щоб уміти, як ти, любити, ненавидіть, як ти, уміть.

Учитель. Діти, даруймо ж завжди своїм мамам хвилину радості, бо від нашого тепла до неї стане теплішим і добрішим світ.  Тільки  ж   чи  завжди  ми  даруємо   мамі  радість?   Коли найбільше засмучуються наші матері? Діти.

Учитель. А чи не задумувались ви над тим, що недобре слово

залишає  в  душі   матері   подряпинку,   вибілює  коси,   розсипає

зморшки на чолі? Пам'ятайте завжди про маму: коли переходите

вулицю, купаєтесь в річці, катаєтесь на велосипеді.

Великим щастям  для  ваших  матерів   буде   день,  коли  ви,

закінчуючи школу, на випускному вечорі перший вальс подаруєте

мамі. Хлопчики — сини! Оберігайте серце матері! Вас чекає два

роки розлуки з мамою. Лише кілька ваших слів: «Мамо! Я живий

і здоровий» будуть для неї цілющими ліками. Чи допомагаєте ви

своїй матусі дома?

Діти, (розповідають)
Учитель. Пройдуть роки. Мов лелеки у вирій, розлетитеся
з теплого маминого гнізда. Та щасливої погожої днини збере вас,
мов чайка чаєнят, матуся до рідної світлиці. І защебече, загово­рить, заплаче мамина пісня у ваших серцях. Озветься вона
червоною калиною в лузі, стрункою тополею в полі, кучерявою
вербою над водою, білокорою берізкою, вишневим садочком,
солов'їною мовою, пахучістю трав. І де б ви не були, нехай
завжди до вас прилітають легкокрилі лебеді материнства.
 

Учень.        Вірш «Вклоняюсь, мамо, я тобі»

З далекої тривалої дороги, через печалі й гіркоту розлук спішу вклонитись отчому порогу і доторкнутись материнських рук.

Ти вміла ждать, За це тобі спасибі, за білі короваї на столі. Ти в путь мене благословляла хлібом, щоб не цурався рідної землі. Ділив з людьми і радощі, й печалі і тривоги, не спотикався і не відступав, щоб рідного батьківського  порога ніколи у житті не забував.

Чому мене так вабить рідна хата,
збадьорює, мов подихом весни?
Бо в хаті тій мене чекає мати
у світлому серпанку сивини.
Учень.        Вертаючи з віддалених країв,

пісня тривожних мандрів і розлуки,

цілуймо руки наших матерів,

натруджені й ласкаві рідні руки!

Ніщо не вічне — вічні матері!

Уже й тоді, як нікому стрічати,

допоки сонце сяє нам вгорі

                        у кожного живе у серці мати.

(Пісня «Мамина вишня»).